Основні
положення теорії «епічного театру» Б. Брехта
1. Головним має бути звернення не до почуттів, а до розуму глядача.
Емоції породжують катарсис (очищення душі), однак висновки глядач має
робити з дійсності.
2. Потрібно зацікавлювати глядача не перебігом подій та очікуванням розв’язки,
а ідеями твору й перебігом авторської (режисерської) думки. До речі, саме з
цієї причини сюжети п’єс Брехта не є власне «авторськими», а переважно
загальновідомими ситуаціями чи історичними подіями («Матінка Кураж та її діти»
— Тридцятилітня війна; «Життя Галілея» — зречення Галілеєм свого вчення) або
запозичені в інших авторів (у «Тригрошовій онері» Брехт скористався сюжетом
«Опери жебрака» англійського драматурга XVІІI ст. Дж. Гея).
3. Головний художній прийом — «ефект
відчуження», коли щось загальновідоме й буденне позбавляється традиційних
рис, звичності та зображується в несподіваному ракурсі. «Що таке відчуження? —
писав Брехт. — Провести відчуження певної події чи характеру — це значить
позбавити подію чи характер усього, що й так зрозуміло, знайомо, очевидно, і,
навпаки, — викликати з цього приводу здивування і цікавість».
Сутність «ефекту
очуження» полягала в тому, що буденне явище подавалося у новому світлі й
поставало як дивне, вирване зі звичного плину життя, «чуже». Це також підштовхувало глядача до аналізу
того, що показувалося на кону. «Ефект очуження» був стрижнем, що пронизував усі
рівні епічної драми: сюжет, систему образів, художні деталі, тощо, аж до декорацій, особливостей
акторської техніки сценічного освітлення.
4. «Ефекту відчуження» режисер досягав за рахунок умовності костюмів і декорацій,
5. Для посилення сценічного ефекту Брехт використав різні таблички з
написами, що з’являлися над головами акторів перед початком кожного нового
епізоду. У цьому він вбачав засіб критичного ставлення до того, що відбувалося
на сцені.
6. Основне — вплив на розум, а не
на почуття. З цією метою він ввів у пісні-зонги
(пісні-монологи героя або автора), які не є частиною сюжету, а пояснюють чи
оцінюють події у зверненні акторів безпосередньо до глядача.
Герой через їхню визначальну роль у розкритті художньої думки перетворився
на рупор ідей автора і підсумував події, розмірковував над їх смислом, свої
думки передав глядачеві.
7. Сутність драматичного конфлікту
полягає в зіткненні та протиборстві ідей, розв’язка переноситься зі сцени в зал
— дійти певного висновку має глядач.
8. Завдання театру Брехт вбачав у
створенні цілковитої ілюзії життя на сцені (дія не мала переносити глядача в
певну епоху, актору не потрібно було повністю перевтілюватися. Його завдання
полягало в тому, щоб грати і через гру показати, яким був герой, і примусити,
таким чином, глядача споглядаючи думати).
9. Письменник вважав, що драму
потрібно писати і ставити так, щоб глядач постійно пам’ятав, що перебуває в
театрі, що перед ним сцена, а на ній актори. З цією метою режисер звів до
мінімуму декорації, костюми набули умовного характеру.
10. Драматург наголосив на
необхідності критичного ставлення автора до того, що відбувається у п’єсі і на
сцені.
11. Театр німецького
драматурга став «театром відкритих
висновків». Автор запропонував глядачам одночасно кілька логічних
варіантів, що взаємовиключають один одного. Таким чином режисер підвів глядачів
до самостійного висновку, змусив їх втручатися у хід не того, що відбувалося на
сцені, а самого життя. Режисер не імітував життя, а розмірковував над ним.
12. Мета Брехта — театр,
який тлумачив уроки історії.
Коментарі
Дописати коментар